Євгеній Антошкін


                          Є. Ісаєву

Як місяць у вечірній час
Зарослого торкнеться тину,
Здається у вікні не раз:
Він з віття зітканий, із диму.

В імлі пливе по небесах,
Притрушений алмазним пилом.
Неперевершена краса
Понад глибоким небосхилом.

Розгадуючи суть століть,
Над водами й материками
Мчить місяць, поміж хмар летить,
Неначе Всесвіт кинув камінь.

Снить таїною із пітьми
Крізь Всесвіту вогні далекі.
Немовби дивимося ми
Через віки, через парсеки.
       
                      19 грудня 2010 р.


Евгений Антошкин

                     Е. Исаеву

Когда вечерняя луна
Заросшего коснется тына,
В окошко кажется она
Из веток соткана, из дыма.

Крутящийся во мгле клубок
Алмазной опушен порошей.
И легок небосвод, глубок
С такою драгоценной ношей.

Разгадывая суть веков,
Над водью и материками
Летит луна меж облаков,
Как брошенный вселенной камень.

Пылает огненно из тьмы,
Где тайной бредит Мирозданье.
Как будто
Это смотрим мы
Через века
И расстоянья.