*   *   *  
Й опісля нас утопії не вимруть:
Світ житиме новими донкіхотами,
І на межі незвіданого виміру,
Що зовсім поряд, ніби за воротами –

Так само буде сходити посіяне,
Стеблом уперто пнутися угору
Задумане, намолене, намріяне
Крізь чари, чвари, морок і гоморру …

Не бійтеся прекрасне рясно сіяти!
Не так страшні дощі і суховії.
Не Дай лиш, Боже, розучитись мріяти,
Й сміливої соромитися мрії.