Плыву на поиск своей эпохи,
Теряя весла, как зелень в супе;
Мне важен – принцип,
А ей – все по…
Всегда ей – звездно,
Всегда ей – супер.
Когда колотят,
Когда стреляют,
И светит порох
Из глаз русальих;
Вся мудрость наша,
Пока Земля есть, –
В зеркальном крике,
В краюшке сала.

Но где-то мама…
Крест-накрест реи –
Морские брызги душевных комьев.
И спит, как кошка на батарее,
Моя кровинка-солинка
В кофе.

А дальше, дальше – туман и льдины,
Хрустальный гуд позывных мелодий.
Мой мир шатнулся,
Как те гардины,
Что лет, как двести, уже не в моде.

Моя ж эпоха –
Апломб руины.
Под волчьей кожей
Таит космичность.

Не бьет по роже –
Стреляет в спину,
Так платонично,
Так плотонично,
Так плутонично…

Декоративно-декларативна,
Ее скотина – раба машины.
Она наивна,
Она фиктивна,
И шарм от шрама –
Ей пуповина.

Медвежье прошлое стонет в гуле
За ультра-евро-стеклопакетом…

А дальше, дальше…
Мы все уснули,
Как пограничники
С того света.



ОРИГИНАЛ:

Ігор Павлюк


***

Пливу шукати свою епоху,
В ковильних росах згубивши весла.
Для мене – принцип,
А їй все по...
Їй завжди космос,
Їй завжди весело,
Коли рубають,
Коли стріляють,
Напалмом світять
В мавки зіниці,
Такі ми мудрі –
Доки Земля є…
Дзеркальний крик наш
І запах ниці.

Десь там, де мама…
Перетин рейок, –
Болючі іскри душевних кайфів.
Спить, наче кішка на батареї,
Моя кровинка-солинка
В каві.

А далі, далі – туман і море,
Біль кришталевий сумних мелодій.
Світ мій хитнувся,
Як сині штори,
Які сто років уже не в моді.

Моя ж епоха –
Руїни горді,
Сльозина вовча,
Печаль космічна.

Стріляє в спину,
Не б’є по морді,
Бо платонічна,
Бо плотонічна,
Бо плутонічна...

Декоративно-декларативна,
Де вже й скотина –
Раба машини.
І шарми шрамів уже не в моді.
Й дорога тята –
Мов пуповина.

Тож волохате моє минуле
Мені миліше за скло і бітум.

А далі, далі...
Ми всі заснулі
Між цим,
Болючим,
Й Тим,
Білим,
Світом...

10 жовт.’ 10.