*   *   *
Часу, на який так багаті дерева –
У мене немає.
Вони можуть довго дивитися в небо, -
А я - не можу.
Вони можуть стільки сказати осені,
Яка їх приймає,
Яка їх огорне собою (як і мене колись),
Сни наворожить…

На час, яким так багате каміння, -
Я не багата.
У нього – сотні мільйонів років
І до і після.
Воно іще знало мого праотця і прабрата,
і знатиме, хто
Обірве мій рід, як пісню.

Час, на який так багате море –
Мені не потрібен.
Спробуй отак нескінченно
Приймати у себе
Вітер,
Утоплених,
Тугу німої риби,
Яка вже пізнала,
Що над головою – небо.
   3.08.2010.