Порцелянове  місто  застигло  в  ефірі
ненасталих  обітниць,  ненатлих  бажань.
Вже  на  вагах  закінчились  гирі  вагань
і  я  міряю  час  безсоромно,  на  віру.
Якщо  хочеш,  приходь:  тут  в  пошані  чужинці:
сни  віддали  в  архів,  на  сторожі  луна,
все  заклеєно  щільно  шпалерами  дня,
бездоганно  бездонного.  Повні  по  вінця,
йдуть  вузькими  шляхами  по  руслах  долоні
у  неміряний  простір  живої  води
всі  минулі  життя  –  приміські  поїзди
тільки  цокають  ходики  втрат  на  пероні.