Ну й потепління! Хто таке сказав?
Та то вже (вибачайте) просто пекло!
Кипить, як борщ, одвік холодний став,
Єдина втіха - то коли вже смеркне.

Хоч трішки прохолодою дмухне,
Остудить скроні, що бухтять від жару,
І горло капку запахів вдихне,
Що день їх, ніби на пательні, вжарив.

От й дочекались на свою біду!
А завтра, кажуть, знову вдарять зливи -
Це нам природа  дяку отаку
За наші вчинки шле з всієї сили.

То нас Творець навчає: що по чім,
Як дальше жити в злагоді і мирі.
А ми ж уперто топим рідний дім
Й самі себе штовхаєм у могилу.

Шукаєм порятунку від негод -
Ради тріумфу розганяєм хмари
І кров Землі розводим в безднах вод,
І оболонку всю вже розстріляли.

І газ качаєм із її легень,
І палимо, неначе показились,
Хоч боїмось, що прийде Судний день -
Та все ж грішить поки не зупинились.

Останнє попередження Творець
Всилає нам у цю нестерпну пору,
То ж схаменімось світом накінець,
Бо він підняв вказівний палець вгору!