Спливе  печаль  і  день  –  мов  крик  –
У  спраглім  горлі  твого  міста
знов  розпочне  свій  променад.
І  буде  знову  все,  як  вічно.
У  зачарованому  колі:
дерева,  люди  і  авто,
реклама,  шопи,  кока-кола,
бомжі  на  станції  метро.
І  тільки  ти  один  незвичний,
розхристаний,  палкий  –  один  –
сидиш  на  сходах  в  сиву  вічність
із  торбою  Сковороди.