Светлана-Майя ЗализнякСтомилося Літо... Стомилося Літо лісами блукати, Озерам і рікам тепло дарувати. Плаксиві хмарини житам зашептали: „Під вербами Літо лягає у трави...” А Осінь збиратися стала в дорогу. Поклала у кошик ліщинове листя. Покликала:”Вітер і Дощ! На підмогу...” Згадала:”А де з горобини намисто?” Стурбовано скрині в льоху відкриває... Прикраси торішньої в жодній немає!” Стомилося Літо – чому б не спочити? Вербиці сумливі росою умиті. Сховалося Сонце за хмари над гаєм. А Осінь летить... По галяві ступає, Де клекіт лелеки: „ У вирій летіти?” Жоржина шерхоче: „Не хочу жовтіти!”. „Зеленому листячку – час опадати?”- Тремтять від остуди любисток і м’ята. „ Ми раді... ми ра...” – жебонять реп”яшки. „Зі...в’я...ну...” – зітхає волошка у полі. Під ноги водичку несуть бережки... Ось Літечко встало... Злітає поволі: „Зігрію волошку, овес і пшеницю, В ожині накреслю широку стежу, Всім діткам укрию засмагою лиця, Про ягоди стиглі на вушко скажу...” Почула це Осінь. Спинила вітри. Поради в Дощу серед нив запитала: Мабуть, зачекаємо тижнів зо три?” Краплинки на сонях півстиглий упали... Говорить Дощ сизий (краплинки дзвенять): „Я... радо вернувся б... на ліжко таркате... Спекотна пора... ще жоржини горять... Ще Літа пора... Зачекай – царю...ва...ти...”
|
2010 © Светлана Зализняк |