від рудих орхідей до ритмічної крові
скільки ми від учора бачили!
кожен з нас як струмуючий провід
ми вчимося здаватися вдячними

від укусу бджоли до удару в спину
біль буває таким барвистим
біль несе нас туди без зупину
де сміття де забута пристань

ти роздай все що маєш забудь що хочеш
нам пора пакувати валізи
нам щастить адже вітер так дико регоче
поки ми заливаємось слізьми

і ніхто не зізнається всі трошки брешуть
я шукаю свої мемуари
щоб читати сміятись палити нарешті
щоб шукати невдаху до пари

перемріяла вже про мандрівки і замки
про туманні захмарені гори
ти ще мрієш чи теж завертаєш назад?
несуттєво
                 мовчиш
                               говориш

неважливо
                збирай подорожні речі
годі вже ностальгійної туги!
те що завтра побачим на що приречені
нас доб’є чи врятує