Я тобі вірш, ти мені пісню.
Заручать нас музи, може й оженять.
Так і живем – не тверезо й не пісно:    
щедро посвистує вітер в кишенях.

Я тобі – натяк, ти мені – дотик.
З ніжністю тою як далі бути?
Кажуть, любов – гормональний наркотик,
хвороба, яку виліковують будні.

Ти мені вірш, я тобі – пісню.
Двоє митців у маленькій квартирі –
це хаотично, деколи й тісно.
Мабуть, пора лаштуватись у вирій.

Ти мені – руку, я тобі – серце.
А до розв’язки ще дуже далеко.      
Доленько-доле, о змилосердься:
хочу хворіти хронічно та легко!