В день свята моляться у храмі віддалік,
ховають вирла від свого народу,
Голодомор назвавши "недородом",
богобоязні ситі владарі.

А уночі насниться їм дівча,
що вірило у Альфу і Омегу.
Ніч відірвала від сувою крепу,
укрила і рідню, і потерчат...

Воно пішло уранці по росі.
Воно хотіло жити.
                     - Нєт! На хутор! -
харчав енкаведист, і бризкав люттю,
і годував м"ясцем породних псів.

Діждалися...
           Ось правнучок підріс...
Гектарами земельку клав на пузо...
Всі згадки тих, що вижили - у вузол.
Боюся пити соки - із беріз,

Бо я не знаю, з кого пророста
красуня гаю - тиха, білокора.
Була такою - тихою - покора,
з якою ждали манни від Христа.

Ось на корі - таблички заборон,*
якими поле розквітало рясно...

Владар кладе балик - собі на ясна.
Гризе кульбабку - залетіла в сон...





*- В 1932-1933 роках на "чорні таблички" в Україні заносили колгоспи, села, області.
Існувала заборона виїзду за межі населеного пункту, у селян вилучали все наявне продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.