Не шукай мене у місті,
Я вже виріс із квартири.
Не шукай мене у небі,
Бо стомився я без крил.
Я сховався у партері
І чекаю коли двері
Впустять тисячу артистів –
Замаскованих химер.

Не шукай мене ніколи,
Бо на вулицях затори,
Вікна вдягнуті у штори,
Безкінечні коридори
Перебігли в лабіринт.

Не шукай мене, не треба.
Вже у жменях крихти неба,
Море квітів відцвіло.

Не шукай мене. Вже пізно
Випускати вільну пісню
З клітки в зоряну непевність,
Із достатку на вітри.

Не шукай мене. Невпинно
Пострілами криють спину,
Заздрощі пускають слину,
Визнають свою провину
Всі, хто прагнув, та не зміг.

Сутінь пасмами спадає…

Крізь фіранки заглядає
В душу небо голубе.

Не шукай мене ніколи,
Так настійливо, невпинно,
Бо вже пізно. Та й не треба…
Не шукай мене. Віднині
Я шукатиму тебе.