Клонуєш сни, в яких немає правди.
І зводиш нанівець весь світ і розум.
Лягаєш спати стомлена, як завжди,
Під сторінки булгаківської прози.
Ти у театрі знов підпалиш сцену,
Почнеш, як завжди, з білої завіси,
Щоб ліс горів і бал був навіжений,
А ти спокійно подалася звідси.
Напризволяще – власні мрії, вчинки.
Ти й так все робиш тільки для годиться.
Валує дим у вибиті кватирки
Горить театр і містові не спиться.
Хотіла б майстра, бажано такого,
Який тебе відстояв по закону.
Клонуєш сни, в яких нема нічого,
Крім напису на сцені: „Воланд! Воланд!”