Від вуха до вуха, від ока до ока – сплетіння
З насущного срібла, що батьком назвали повік.
Від річки людської пливе пресвяте жабуриння,
За біллю – червоне, за мною – фальцетний потік.

Ізліва направо, ізнизу доверху – дорога,
А в ній цвітуть рожі, несправжнії рожі цвітуть;
І знаків немає – загати, німі перелоги –
Я ворогом є, бо у ньому безпристрасна суть.

Від пальців до пальців повз місто упала зернина
Зі міцністю духа, ба злото – в мовчанку для гри.
Жнива надійдуть, та чи винна чи, може, не винна –
Мені скаже Бог, а наразі не сім - лише три.