Вранішній спів трави. Землю туман сповив.
Між камінців, де мох, чистий дзюрчить струмок.
Я зачерпну води. Смутку, скажи, куди
Ти мене ще ведеш? Де ж бо мій спокій, де?

В інші якійсь світи наміри є втекти,
Але світів нема, втеча немислима…
Марно кудись йдучи, я повертаюсь чи
Йду собі навпростець… Щось я роблю не те…

Піниться десь ріка в зблисках кривих дзеркал,
Але вона мене вже не хвилює, не
Збурює в жилах кров і не несе обнов,
Свідченням є відтак — щось я роблю не так.

Смутку горить свіча, я підганяю час,
Серце щемить, щемить… Не зупиняйся, мить.
Смутку нап’юсь сповна — де вона, де вона
Відповідь непроста — що я роблю не так?