Що ти відчуваєш, коли я мовчу по той бік – сиджу і мовчу розгублена, і губи кусаю, і намагаюся знайти бодай мідне словечко, сяку-таку завалящу монетку суті у дірявих кишенях досвіду? Похапцем вивертаю нутрощі – на стіл, з кишками – своєї великої, тряпчастої, безрозмірної торби, обмацую такі ще дітвацькі статки: проїзний на автобус, відірваний ґудзик, знайдений ключ від чужої хати, Курячий Бог, шматочок зеленої крейди – «як в жінки у сумці, так в неї і в голові» - казала колись моя бабця, хай спочиває з миром - у райських пущах, на кисільних берегах Стіксу, тулячи до свого великого серця манюню, розшиту паєтками театральну сумочку. А моя торба – вивернута навзнак, як пересохла шкура з оббілованої туші мовчання, І годі знайти в ній хоч копійку мудрості, Хоч словечко, зітхання, вигук – без прокрустового ложа значень-позначень-означень без обмежувальних знаків «не запливай за буйки, мила» без фатального усвідомлення неможливості сказати найголовніше. Думаю, ти це зрозумів раніше за мене – Що Слово_ з_якого_все_почалося, Зміліло нам, як повноводий колись Йордан, Змаліло, як виполоканий в окропі вовняний светрик, Що барвисті метелики по (від) чуттів Літають над золотими кульбабовими луками, А їхні порожні кокони – то лише оболонка, Торішнє сміття, пил і марнота. ...і ти мережиш сторінку – крапка, трикрапка, багатокрапка – Багато багатокрапок – як примарних світляків у священну купальську ніч, як несказаних слів на потрісканих пучках пальців. [B] |