1 Забув про час – тримаєшся за мить. Відштовхуєш верби похилу гілку – і стежиш, як у вічність струменить тоненька павутина – синя жилка на тім’ячку дитини, котра спить… Забув про світ – вдивляєшся у сон, що світлі барви повертає зору, і вимиває із очей пісок розчарувань, утоми і повторень – і вже вітрила бачиш, як Ассоль… Забув про люде – світишся у лик, хоча ще вчора не умів світитись. Нема новин – нема й вчорашніх лиць. Нема і згадок… Все збулося – дітям: Кривава жилка проросла углиб… 2 Забув про твердь – стискаєш в пальцях річ, що гріється в руці і гріє руку: хлібина, книга, свічка, хрест і гріш – пил, преображений зусиллям духу, дух, що ввібрав із пилом смерть і гріх. Забув про глиб – хапаєшся за край горизонталі (не зі страху впасти – за звичкою, яка не обира, з любові, що не здатна стати щастям, із ліні, що затвердла, мов кора). Забув про вись – утоптуєш підніж пласкі роздоли, що не трудять ноги. Вершини самотують в вишині, не просячи ні дружби, ні підмоги – їм байдужі твої труди і дні. 3 Забув про шлях – обмацуєш поріг. Забув про пагін – обіймаєш корінь: довбеш достиглий струшений горіх, як вірний син із предками говориш і проклинаєш вічний недорід. Забув про цвіт – дожовуєш плоди. На восьмий рік збираєш мак у ступку. Забув огонь – і розганяєш дим… “Забув-забув”, – повторює голубка – і хліб розкльовує, як молодик.
|