ДИПТИХ ПРО ТЕЛЕСИКА І Ач, летить! Птаха горда, вільна. Мов мальовані крила сильні – тінь лягає на всенький світ. Ой, Телесику, бідний хлопче, вона й знати тебе не хоче, бо… корона на голові. – Ми з тобою, безкрилий, різні. Ти мене не дістанеш слізьми. Я – найперша. Та ще не пізно. Нехай тебе задні візьмуть… О, летять! Тихі, гарні, милі. Трішки нижче, і вужчі крила. І повільніше, бо важкі. Ой, Телесю, зберися з духом. Не гукай! Не захочуть слухать: близько вуха, та… не близькі. – Ми з тобою, голодний, різні. Ми шукаєм собі вітчизну. Нам устигнути треба – пізно. Нехай тебе рідні візьмуть… Ох, летять… Ці не крила – стяги за собою у небо тягнуть, а на лапах – багно і слиз. Шиї, довгі й тонкі, як спиці, одвертають безликі лиця, – бо не хочуть дивитись вниз. – Ми з тобою – рідня. Молися. Тут. За нас. Щоби ми – спаслися. А тебе рятувати – пізно... Нехай тебе кутні візьмуть… ІІ Засмієшся на кутні: цей явір годиться на гріб! Вже розгойдана крона оплакує кожну гілку. …Косарі пополудні на пні розламають хліб, і шкуринку солону покуштують оса і бджілка. Милуй перших і задніх, і тих, що завжди в кутку: їм завжди буде мало, і їм – не буває доста… Ти хотів щось безплатно отримати на віку? – Маєш тіло оспале і «право на бій і послух». Хай сміються на кутні – різцями вчепися в сміх: чим тут винні дерева? чого їм вмирати ради? …Ще не вигнано трутнів із вулика, – і не гріх у цвітінні травневім не бачити зла і зради…
|