*** Наодинці – у світ. Наодинці – у сон. Наодинці – до Бога. Кожен крок тисне слід. Кожен шлях – у полон. А все інше – надія і здогад. * * * Свято чуже для приблуд небезпечне. Хто ні обрядів не знають, ні правил, тим залишається вибір і право: мовчки сидіть чи господарів славить, – та пам’ятати щомиті про втечу. *** То ще не відчай, як усі чужі. Ще можна плакать стрічному в тужурку… Це у близьких – нагострені ножі. В далеких – лиш байдужість і пігулки. * * * Нехай ніхто не стверджує про те, що солодко, а що – противно Богу. Це лиш зима сніг правильно мете, однак, то вздовж, то впоперек дороги… *** Коли здається, що живу не так, вдивляюся у клітку і нагідку, – бо як літать, не знає навіть птах, а як цвісти, не скаже навіть квітка. * * * Ще буде тиша. Та не зійде мир. Отруєне дорогами й пізнаннями, мовчання, мов останній дезертир, душитиме слова в скиту останньому. *** Це ще не вибір – в скит чи на свободу. Лише за це – ні нагород, ні кар. Не кожен, хто шукає, скарб знаходить. Не кожен в самоті стяжає скарб. *** Хто виправдає скит – потрапить в святці. Хто виправдає шлях – здобуде світ. Бо кожен дар дарується – за працю, одна любов дається – як завіт. *** Ти можеш просто вештатись без діла і можеш сиднем висидіти вік. Яка різниця, як служив ти тілу, якщо воно ніколи не служило ні серцю, ні душі, ні голові? *** Книжковим пилом давиться архів, бібліотека мружиться до лампи, – і загнані у пастки мертвих слів голодні душі відгризають лапи. *** Шукаєш брід? –Так шляху не скоротиш. І час не спиниш, ідучи на спротив. Під сильними проламується лід і в чорториї тягнуть тихі броди. *** Не вір, що дар лінивому дається, який вручає Богу долю й серце, упевнений, що небеса поможуть. Аж сказано, що силою береться і Царство Боже. *** Які банальні очі вічних істин! Дивитися у них не хоче плоть… Ми все ще – в певній миті, в певнім місці, а скрізь і завжди – лиш один Господь. *** Світ належить мертвим і не родженим. Ті – пішли, а ці – ще не прийшли. І найбільше, чим ми стати можемо, – ланкою між “будуть” і “були”.
|