Стебла, в ріст!
         А корінню – гнити…
Нічого випадкового, нічого ефектного:
Приміряють галстуки вчорашні діти,
Шиють костюм дерев’яний – мертвому.

“Життя триває” – банальність непізнана.
Збіги звучать то гімном, то лайкою.
Угноєну землю звемо вітчизною,
Привласнене море виміряємо чайками…

Бадилля, віддавши врожай для хелоуїна,
Маскує дощем дорогу додому –
У ґрунт, де козацькі кістки холодні
Втішаються спокоєм і невідомістю:
Недосліджені, в музеях не виставлені,
Етикетками не марковані,
Не захвалені і не висміяні,
Як належить, смертю впокорені.
Найліпша доля!
         …А корінню – гнити,
Роблячи твердь м’якою і творчою.

Чим допоможеш щасливим дітям,
Яким дорослішати не хочеться?