Наталия ФурсаТРИПТИХ ПРО ЗАКОНИ ФІЗИКИ1 скінчилось поле а летіти треба вітри у брами тичуться лобами гекзаметри доріг ламають стрій віджилі крони не вростають в небо бо корені гниють у лоні пам’яті і рід пізнавши проклинають рій гуде землі жалючий жовтий вулик у стільниках труди розбиті воском не творять мед – бо марить храмом віск маленькі жертви що в руках поснулих зійдуть димами в банні високості високості віддавши важкість сліз скінчився вітер – тут тепер назавжди – батіг не прагне підганяти мертве обвисла стежка згадує хребет хтось прийде завтра чи не прийде завтра свідомий марності сліпого лету і вартості якою жалить мед 2 на цій землі схололій – до крижини на цій землі розталій – до потопу шукає хтось не тверді а тепла малий Христос не хоче бути Сином а квітки кров не хоче зріти в опій але ростуть народжені тіла кипить живе – щоб накипало мертве і твердне в кремінь нерозчинний осад і стінки часу твердю прогриза шипить протікши крізь діру відвертість – і парою над казанком голосить і набирає зрілості гроза на тій землі ще не розбитій громом на тій землі що не святилась блиском не відають про рай-дуги й мости малий Христос іще шукає дому і мріє про підвішену колиску до сволоку що піде на хрести 3 життя – як теча в Божім казані що цілість Божого вкриває ржею і мертвим називає неживе та прагне застигань у кожнім дні і в’язкості зі світом – тобто глею а ще – пізнати верх і стати – верх повзком угору в теплій шкурі змія ривком у небо на підпірках крил тяжіння тіла рве попруги духу і вітер не уярмлений у мрії не навчений з живими говорить їх повертає в звичне русло руху тече все нижче й глибше теча днів глей висихає твердь фільтрує воду що парою пізнала вись і лет життя – це теча в Божім казані що рухом вниз означує свободу і творить землю щоб пізнати смерть
|
2009 © Наталия Фурса |