Не обіцяй мені зорі. Темряви принеси.
Пригоршню хлюпни мовчки...
Ворог Христа спасінням все-таки спокусив.
Кров лише час точить.

Я не бачу себе і не бачу нікого.
Така свобода буває лише в пітьмі.
Ця порожнеча – від Бога!
Каже: «Прийміть»...

Я приймаю себе – порожнеча так порожнеча!
Більше не треба метаморфоз.
Я – горбатий, кульгавий, останній женчик…
По шкірі мороз.

І немає нікого, нічого, ніде і ніколи.
Навіть темряви тої, що з тишею близнюки.
Є відсутність лишень, що розходиться колами
Дзеркалом Стікс-ріки.