Над річкою думки — вода:
час потопає в їхнім плині
і майбуття гірке коріння
їх хлюпотіння під’їда,

а наміри — п’янке насіння,
півмаска осени руда,
що самість прикрива й скрада
і ціль свою, і те прозріння,

що тілом в річку не ввійти
і спрагу з вуст її не пити
у вирі зір і самоти,

бо ум — і хвилі, і світи,
і корені, і стебла й квіти,
та він не твій, і він не ти.