В душі плекаю справжність - гоноблю.
Кумедне слово чула від бабусі.
Вона, селянка, гонобила суп.
Я – тексти.
                  Словеса постійно в русі.
Вірш твердне, ніби гілка молода,
Вкриваючись поволеньки корою…
Його вже не зламає пустельга,
Обійдуть критикани стороною! -
Так думала наївно дев’ять літ.
Джмеліли над перстами дні та миті...
Назустріч астероїду - наш світ.
Доробок – сад.
                      Не відпочину в житі,
Бо шкутильгає в сад німий пиляр,
Лишає незнайомка слід обцасів...
Обрізка гілочок. Смолистий вар.
Зняття пристрітів, павутиння, гасел...

А є поети, що, торкнувшись віт,
Відходять шанобливо і статечно.
І я до них сміюся край воріт.
І так мені в саду із віршів спечно.