***

Горит сосна — на зло, не на добро.
Горит сосна — багряно-черный веер
над лесом веет. Льнет горячий ветер
к девчонке чернобровой, чернобро...
Ну что ж вы не отпустите домой? —
стеная, Галя криком причитает —
но лишь бутоны пламя распускает,
а Бог молчит — всевидящий немой.
К сосне, на смех, привязана косой —
белеет болью... Нет — белее боли...
Гуляют казаки на тризне доли,
пресыщенные девичьей красой.
...Домой, к родимой мамочке хочу,
о, Боже милосердный — отпустите...
О, Господи — свой лоб перекрестите...
Вы только отпустите, я — смолчу...
Горит сосна — на зло, не на добро
сосна пылает — льёт свою живицу.
Вот — Господин, целуй его десницу,
ой, чернобровая ты, чернобро...
Прости меня, горящая в огне.
О, как же белизна твоя болела,
как боль твоя болящая белела —
огнем испепеляющим во мне.


Василь СТУС

* * *
Горить сосна — од низу до гори.
Горить сосна — червоно-чорна грива
над лісом висить. Ой, і нещаслива
ти, чорнобрива Галю, чорнобри...
Пустіть мене, о любчики, пустіть!
Голосить Галя, криком промовляє
і полум’я з розпуки розпукає,
а Пан-Господь — і дивиться, й мовчить.
Прив’язана за коси до сосни,
біліє, наче біль, за біль біліша,
гуляють козаки, а в небі тиша,
а од землі — червоні басани.
Ой любі мої легіні, пустіть,
ой додомоньку, до рідної мами.
Зайшлася бідолашна од нестями
і тільки сосна тоскно так тріщить.
Горить сосна — од низу догори
сосна палає — од гори до низу.
Йде Пан-Господь. Цілуй Господню ризу,
ой чорнобрива Галю, чорнобри
Прости мені, що ти, така свята,
на тім огні, як свічечка, згоріла.
О як та біла білота болила
о як болила біла білота!