Тобі замало всесвіту було!
А ось життя вмістилось, як на диво,
в малесеньку заставлену квартиру
із виглядом у небо через скло.

Ти мріяла, доварюючи борщ,
і цитувала класиків у ванній.
Любила чоловіка на дивані
і сердилась, коли задовго дощ,

бо замокали стеля і стіна –
ті чорні діри космосу кімнати…
Сваритись вміла, пестити, прощати.
Була відверта, ніжна і сумна…

Ось тільки небо через хатнє скло
несло думки вночі з-за меж квартири
в безмежність. Від турбот, нудних і сірих…
Тобі замало всесвіту було.