* * *

Доспівана пісня.
Космічна тиша.
Вчуся лукавити з Долею.
Труна...
Колиску вітер колише.
Кохана стала тополею.

В мені зустрічаються струм і ром.
А струни ж лиш рвані зустрітись можуть...
Отак – де сокирою, де пером
Волю малюю Божу.

Ножаку береш – полосуєш нерв:
Ото вже правда, то правда...
Все інше нице якесь і смішне –
Ніби у чорта вкрадено.

Шабля і чапля, коса і коза,
Кінне щось та іконне,
Крамар без честі і чесний козак,
Райськи-районне...

Арок отих тріумфальних ярмо,
Сонна артерія річки.
І лісово-польове якесь чмо
Корінь кусає свічки.

Але мені все світає тут:
Цвіт і Всесвіт.
Та є таємне...

Там, в глибині,
Де нас предки ждуть,
Плавиться кремній.

Голосом риби там пахне степ,
Світлом отруйним – місто.

Очі заплющу – все золоте –
Так після грамів двісті...