Можна б зникати в сумир’ї німотнім.
Вже не шукають, як ниточки - голку,
Вже й не пече, що катма розуміння
В сонму дволиких з вінцями на тім’ях,
В друга того, що спогадки втрачає,
Шори  ефірні,
                       незримі,
                                        умовні:
Не докоряла б - німотно чи вголос,
Не бовваніла б у снах, ніби чайка...

Я б відпливла...
                       Так тримають надійно:
Віра у кращих, любов до подібних,
Як би не цілився лучник безжальний
В ближнього душу.  Молюся в печалі...



28.11.2009



-------------------------------------------------------------------------------------
 

Можно исчезнуть смиренно и молча,
Если при жизни — не ищут, не помнят,
Да и не важно, что чаще не понят
Ряженой братией ловких и ловчих,
Другом ли, что до беспамятства занят,
Узы — всё чаще — заочны, условны:
Не докучала б укором и зовом
И ожиданием, как наказаньем.

... Можно исчезнуть, когда б не держали
Вера и нежность последняя — к лучшим,
Если б жестокий не целился лучник
В тех, за кого и молюсь и печалюсь...




Автор першотвору - Тетяна Селіванчик

2009