Ви, як комета – після Вас:
Парфуми, сумніви і шалик,
І попіл в склянці, парафраз…
Як звуки впали
Густі...
Нащо зіткнулись ми?
Кому цей вибух був потрібен?
У точці білої зими
Ваш голос срібний
Про що співав? Чи не про гріх?
А хвилі золоті волосся
Десь завмирали угорі
І пахли виспілим колоссям...
   
Я вибачаюся за шал,
За страх, за сором Ваш і сльози.
Але ж дослухайтесь – душа
Не відчуває, що морози.
Їй все те байдуже: та, ніч,
Котру ми з Вами розпалили,
І каяття, і пломінь свіч,
І чи, кохаючись, любили...

Вона дивилася на нас
Без здивування і огуди.
Може й не відала вона,
Як, плоть до плоті, люблять люди.