Ego eimi


1

Колись мені юнак шептав ізблизька,
Що я - лиш світлячок, а він - болід,
Що він мені підніме, бо я - низько,
А він - із чолопочка - в небозвід.

Він обіцяв екліптику чудову,
Статтю коротку, довгий з ним роман.
"Я єсмь поет!"- запевнив гонорово,
Поклав мій вірш "найліпший" у пенал,
Побіг за другом у турецькі бані...
З вербиці віник розпирав портфель.
А я дивилась пильно - увостаннє...
І навіть проказала стиха "well".

Пішла на міст.
                    Леліла сонна Ворскла...
Зміїлася дорога - на вокзал.
Так хороше було - простоволосій -
Над вічним хором різномасних жаб
Пером на хвилях малювати зірку,
Зітхати думно, зорити увись,
Гортати на перилі хлопця збірку.

Із ночі - голос:"Ти мені молись!"

2

Пірнула в тиш. Хай піднімає Дуню!
Я блищиком сіятиму. Атож...

Дві зірочки тьмяненькі
                                  впали в туї...
Мо", - Дуня і бігучий жевжик Жорж.