Лелека вже давно кружляє наді мною. Заплющу очі — бачу: син стоїть. І що йому сказати: зачекай? Ще батько твій вагається, ще гає дорогоцінний час твій? Мій... Лелеченя моє, не відлітай! У вирій свій ще встигнеш. ...Вишня стигне. І стигне серце крижане. Кохання — стигне. Застигла. Вся — чекання. Не відлітай, лелече мій! Цей рік, це літо, осінь, зиму... Пером твого розкритого крила пишу листа коханцю, чоловіку. Чекання не скоротить віку. Піском притрусить вічності чорнила вітер - пустун. Іду на коло. Змушена іти. Знов стигне кров, живильні соки стигнуть. Їх бережу для тебе, мій синочку коханий... Іще вагається твій батько. Вірна - важіль? Ой, важко... Важію думками про ваги - ланцюги моралі... Що, як скину?!. Вагітності чекаю. Благаю... Боже, дай! Дай Благодаті життя подарувать чи дочці-зірочці, чи сонечку - синочку. Перлиночкою в лоні заховати від океанських бурь... Не так того жіночого бажання (та чи лишилося іще хоч трохи?), як материнства кличе плоть моя. Палає лоно, жевріє, та спрага невтолима... Дзвенить повітря, майбуття бринить... Шука гнізда лелека, щоб сховати лелеченя... Зажди, зажди, синочку чорнобровий, моє дитятко золоте, моє ти сонечко, мій соняху прекрасний... чи, може, забарилась - донечка моя?.. ...Ще трошки — і зустрінемось. Прийди!
|