[перша]

Жити варто завжди,
помирати - завжди запізно.
В день, коли навіть Елвіс не виведе світ із коми,
я зламаюся перша – покірно піддамся втомі
і повішусь
на добру згадку
на жилах міста.

[друга]

Пересипані білим тальком – щоб міль не їла –
ледь прозорі дитячі спогади: флігель, холод,
незнання про хвороби розуму, світу, тіла…
щоб лишився їх ранній хміль, їх вар'ятний солод.

[третя]

Елегійність міських мелодій,
важких похміль…
місто ранком таке ж пропаще, як я постійно.
нам обом до лиця і осінь, і жовтий біль,
поґвалтовані стіни, інформаційні війни…

[четверта]

Я, мабуть, не п’яніла б з листя і духоти,
і, мабуть, не гукала темряві: душе, душе…
що ж ти робиш з моїм абсурдом, мій жовтню-друже?
я напевно жила б весною, якби не ти…

[п’ята]

Якось боляче знову бачити чорне тло
щиро літніх і щиро засраних  рідних парків:
лавка-пляшка-а тут ригали-чиясь цигарка –
креативний ленд-арт мого покоління. сло-

гани сірих біґбордів – їжа для тарганів,
що вповзають крізь рот і вуха у мізки, в очі…
не чіпай їх, бо коли ядерні прийдуть ночі,
твій тарган буде тим єдиний, хто уцілів.

[шоста]

Контрацепція міста – підари, СНІД і бляді,
ліберали, легкі наркотики, безробіття,
і чума (ну куди ж без неї) хоч раз в століття
і немає пів міста,
інші пів міста – раді…

[сьома]

Що за осінь…
ну звідки стільки сухого листя
на обличчях і скрізь: собаки-будинки-люди-
ліхтарі-мертвіквіти-листя-і-листявсюди…
просто всюди. в ногах, у роті…
не зійдеш з місця;

не станцюєш на шиї мосту; забудеш суржик;
і не знайдеш у міста шлунок. який там шлунок! –
все проходить навиліт…

[восьма]

Місяць на подарунок
віддирає з небес зірки і летить в калюжі

та промазує (як ведеться в подібних кінах)
потрапляє тобі у руки, шепоче, стій-но,
я чарівний, давай загадуй своє бажання.
ти вагаєшся, потім просиш собі

так. драпу.
ні. не кохання.

[і остання]

Не ходи смітниками – всі вони курви кляті,
бо чомусь саме їм троянди найбільше личать.
не дивись їм у пащі, краще заглянь у вічі,
бо вони, як і ти,
самотні на цьому святі.