[перша] Жити варто завжди, помирати - завжди запізно. В день, коли навіть Елвіс не виведе світ із коми, я зламаюся перша – покірно піддамся втомі і повішусь на добру згадку на жилах міста. [друга] Пересипані білим тальком – щоб міль не їла – ледь прозорі дитячі спогади: флігель, холод, незнання про хвороби розуму, світу, тіла… щоб лишився їх ранній хміль, їх вар'ятний солод. [третя] Елегійність міських мелодій, важких похміль… місто ранком таке ж пропаще, як я постійно. нам обом до лиця і осінь, і жовтий біль, поґвалтовані стіни, інформаційні війни… [четверта] Я, мабуть, не п’яніла б з листя і духоти, і, мабуть, не гукала темряві: душе, душе… що ж ти робиш з моїм абсурдом, мій жовтню-друже? я напевно жила б весною, якби не ти… [п’ята] Якось боляче знову бачити чорне тло щиро літніх і щиро засраних рідних парків: лавка-пляшка-а тут ригали-чиясь цигарка – креативний ленд-арт мого покоління. сло- гани сірих біґбордів – їжа для тарганів, що вповзають крізь рот і вуха у мізки, в очі… не чіпай їх, бо коли ядерні прийдуть ночі, твій тарган буде тим єдиний, хто уцілів. [шоста] Контрацепція міста – підари, СНІД і бляді, ліберали, легкі наркотики, безробіття, і чума (ну куди ж без неї) хоч раз в століття і немає пів міста, інші пів міста – раді… [сьома] Що за осінь… ну звідки стільки сухого листя на обличчях і скрізь: собаки-будинки-люди- ліхтарі-мертвіквіти-листя-і-листявсюди… просто всюди. в ногах, у роті… не зійдеш з місця; не станцюєш на шиї мосту; забудеш суржик; і не знайдеш у міста шлунок. який там шлунок! – все проходить навиліт… [восьма] Місяць на подарунок віддирає з небес зірки і летить в калюжі та промазує (як ведеться в подібних кінах) потрапляє тобі у руки, шепоче, стій-но, я чарівний, давай загадуй своє бажання. ти вагаєшся, потім просиш собі так. драпу. ні. не кохання. [і остання] Не ходи смітниками – всі вони курви кляті, бо чомусь саме їм троянди найбільше личать. не дивись їм у пащі, краще заглянь у вічі, бо вони, як і ти, самотні на цьому святі. |