Завтра увидимся. Дай отмолчаться мне Боже.
Господи, дай мне понять, что неладно со мной.
Пусть бы мне мальвы явили цветочное ложе,
Пусть бы спустилась звезда и осталась земной.

Завтра - тогда, когда ночи меж нами не будет -
Только дорога, где мы разминулись не раз,
В калейдоскопе людей и событий закрутит,
В час, когда быть одному очень важно для нас.

Слушайся сердца, хоть разума доводы шире.
Просто свободу люби, помни боль от вериг.
Мы не одни на земле, но одни в этом мире,
Выпало вместе идти и сгореть в один миг.

Доля моя, отголосок степного пожара,
Дикое ржанье ночное у края земли...
Где колыбель та, и где же та аистов пара,
Чтобы в неё на рассвете дитя принесли?

Надо побыть, ведь ещё не летал над собою,
Крыльям мешают суровые эти слова...
Наедине будем завтра с нещадной судьбою.
Будет за нами вставать неживая трава...


* * * Павло ГІРНИК

Завтра побачимось. Дай мені Бог промовчати,
Дай мені втямити, Боже, як бути мені.
Хай би стояли усміхнені мальви на чатах,
Хай би спустилися зорі і стали земні.

Завтра — тоді, коли ночі між нами не буде —
Тільки дорога, де нарізно мусили йти.
Як на видовище, знову посходяться люди
Саме тоді, коли треба обом самоти.

Слухайся серця. Не варто його розуміти.
Просто люби свою волю, яка заболить.
Ми не одні на землі, та єдині на світі,
Випало поруч іти і згоріти за мить.

Доле моя, тихий посвисте завжди здалека,
Дике іржання нічне і остання земля…
Де та колиска, в яку заглядають лелеки,
Щоб на світанку туди принести немовля?

Мушу побути, бо ще ж не літав над собою,
Муляють крила тверді невмолимі слова…
Будемо завтра удвох наодинці з сльозою.
Має за нами вставати трава нежива…