1

Прижовкле листя, кавуни в мішках,
Невереснева в розсвіт холоднеча,
Скрипливий голос шиб – зими предтечі.
З долонь і крил – щоденна ворожба...

Німотно.
             Бовваніють вітряки...
До янгола-хранителя волаю,
У слухавку матусю поучаю,
Кумі у Ялту шлю кленовий лист.

Безпристрасність плекаю у єстві.
Пильную, щоб не виросла в презирство,
Спокутую грішки… Спішу грішити.
Крутішають меандри веремій…

У когось я – пилинка ув очах.
Хтось дивиться, як плине дух наосліп
Повз казку ту, де ловить куцохвостих
Апокрифічний дідуган Мазай…

Хам ллє смолу в медовий глечик снив,
Друг кличе на фуршети – дзенькотати.
Хлюст вчить олжі кадити фіміами.
Враг забува про дружбу назавжди...

Мисливець бачить мій білявий вірш -
І... начиняє вісім гільз обмови.
У фото "доброзичливець" - сім голок.
Дух скрикує від болю уночі…

Немов рапавка, кожушок палю,
Що укриває ще пружнасті м’язи.
Палю не в північ, а раненько-рано,
Виходжу із оселі у юрму.

Подеколи дивлюся в дзеркала –
У школі, у музеї, в магазині…
Я в жодному із них не бачу лик свій -
Лиш запитання :” Чи я так жила?”

Лиш запитання:”Хто ви є – живі?”
Я ж маю право на крихти і арки.
Заблискотіли
                   в житі днів
                                   косарки…
Мені ще боляче злітати –
                                   по стерні.