|  Неогекзаметр
 
 Часто, былое пытаясь мыслить как образ единый,
 Вижу я озеро в Альпах и парус над ним лебединый,
 Ясно в воде отразились тучи, и сосны, и кручи,
 Снег на заоблачных пиках, свет проникающий, жгучий.
 Будто бы тает на солнце ужаса прошлого зелье,
 Годы, истёкшие кровью, в горной омыты купели.
 
 Знаю, когда прожитое уходит в туманные дали,
 Мягче становится облик и свет проясняет детали.
 
 Зеркалом Средних Веков, символом давнего мира,
 Стал не Рауль де-Камбре в жажде кровавого пира.
 Нет, не осада Альби, не кровь, не пожар, не руины -
 Прямо над ними, сквозь них, мы видим иные картины:
 Замок Святого Грааля, где Парсеваля горнила,
 И Беатриче, что Данта к мистической Розе водила.
 
 
 *** Ігор Качуровський
 
 Неогексаметр
 
 Часто, як хочу недавнє втілити в образ єдиний,
 Бачу я озеро в Альпах і парус над ним лебединий,
 Чітко відбиті в воді хмари, і сосни, і кручі,
 Сніг на вершинах стрімких і світла потоки жагучі.
 Ніби розтануло в сонці отруєне жахом минуле,
 Роки, забризкані кров'ю, в безодні ясній потонули.
 
 Знаю, коли пережите лишати все далі і далі,
 М' якшають риси похмурі, світлішають темні деталі.
 
 Так, із Середніх Віків, синіх глибин потойбіччя,
 Нам не Рауль де-Камбре розкриває звірине обличчя.
 Ні, не облога Альбі, не пожари, не кров, не руїни -
 Інші над ними й крізь них проступають всевладно картини:
 Замок Святого Грааля, де Парсеваль на сторожі,
 І Беатріче, що Данта веде до містичної Рожі.
 |