Не для тех, кто в отчаянье духом угас.
Не для тех, кто стоит на дороге в сомненье.
В смертоносных материях тайный экстаз
И от ужаса дивное оцепененье.

Просочится бы в царство, где страха печать,
В безнадежные дебри, где правят напасти.
В ненасытные бездны, где скалы торчат,
Как обломки зубов из разодранной пасти.

В омут манит глухое вращенье воды,
Глубина, для которой безвестна пощада.
Взор пленён танцем бликов зовущей звезды,
Преломленнх в бокале смертельного яда.

Притягательна власть смертоносных вещей.
Твои руки, как кольца змеиные, хладны.
Как в альпийских озёрах, в глубинах очей
Открываются бездны, суровы и жадны.

И зрачки загораются в гневе шальном,
Словно молнии мечут карающий пламень.
А уста твои - кубок с заклятым вином,
От которого мир сумасшествием славен.

Стылый пепел мечтаний... грёз ломанный хруст...
Я у жизни ищу трагедийного счастья.
И к огню этих гордых, пылающих уст
я устами тянусь - будто к чаше причастья.


*** Ігор Качуровський

Не для тих, хто знемігся і духом ослаб.
Не для тих, хто у роздумі став серед шляху.
В смертоносних речах є таємний приваб,
Нерозгаданий чар магнетичного жаху.

Увійти б у те царство, де жаху печать,
У пустелі безводні, заплутані хащі,
І у хижі провалля, де скелі стирчать,
Як поламані зуби роздертої пащі.

Манить, кличе до себе запінений вир,
Глиб, що з нього нікому нема порятунку.
Танком сонячних іскр заворожує зір
Келих, повний по вінця отруйного трунку.

Теємничий приваб в смертоносних речах.
Твої руки, мов кільця зміїні, холодні.
Як в альпійських озерах, у тебе в очах
Розкриваються сині суворі безодні.

І зіниці спалахують гнівом часом,
Ніби блискавка в хмарах - караючим лезом.
А уста твої - келих з отруйним вином,
Що від нього на світі - і злочин, і безум.

Попіл спалених мрій... марень зламаний хруст...
Я шукаю в житті трагедійного щастя.
І до цих непокірних, палаючих уст
Я підношу уста - як до чаші причастя.