Не для тех, кто в отчаянье духом угас. Не для тех, кто стоит на дороге в сомненье. В смертоносных материях тайный экстаз И от ужаса дивное оцепененье. Просочится бы в царство, где страха печать, В безнадежные дебри, где правят напасти. В ненасытные бездны, где скалы торчат, Как обломки зубов из разодранной пасти. В омут манит глухое вращенье воды, Глубина, для которой безвестна пощада. Взор пленён танцем бликов зовущей звезды, Преломленнх в бокале смертельного яда. Притягательна власть смертоносных вещей. Твои руки, как кольца змеиные, хладны. Как в альпийских озёрах, в глубинах очей Открываются бездны, суровы и жадны. И зрачки загораются в гневе шальном, Словно молнии мечут карающий пламень. А уста твои - кубок с заклятым вином, От которого мир сумасшествием славен. Стылый пепел мечтаний... грёз ломанный хруст... Я у жизни ищу трагедийного счастья. И к огню этих гордых, пылающих уст я устами тянусь - будто к чаше причастья. *** Ігор Качуровський Не для тих, хто знемігся і духом ослаб. Не для тих, хто у роздумі став серед шляху. В смертоносних речах є таємний приваб, Нерозгаданий чар магнетичного жаху. Увійти б у те царство, де жаху печать, У пустелі безводні, заплутані хащі, І у хижі провалля, де скелі стирчать, Як поламані зуби роздертої пащі. Манить, кличе до себе запінений вир, Глиб, що з нього нікому нема порятунку. Танком сонячних іскр заворожує зір Келих, повний по вінця отруйного трунку. Теємничий приваб в смертоносних речах. Твої руки, мов кільця зміїні, холодні. Як в альпійських озерах, у тебе в очах Розкриваються сині суворі безодні. І зіниці спалахують гнівом часом, Ніби блискавка в хмарах - караючим лезом. А уста твої - келих з отруйним вином, Що від нього на світі - і злочин, і безум. Попіл спалених мрій... марень зламаний хруст... Я шукаю в житті трагедійного щастя. І до цих непокірних, палаючих уст Я підношу уста - як до чаші причастя.
|