Вже небагато треба у бутті:
Бездоння неба в павутинні хмарок,
Ростків тополь – в розломах тротуарів,
Прогулянок із ближніми у бір.

Не мізернію – уповільнюю свій лет.
Подеколи влітаю в пишну церкву,
Щоб там примерхлі червінькові пера
Ясу ввібрали, що стіка з небес.

Леліє в ритмі серця пектораль...
Колись мене поманить перст Безсмертя.
Дух закружля метеликом в тунелі,
В кінці якого – повний штиль і... даль.

Над містом - животворчий передзвін.
Сьорбнувши вдосталь лиха, в Неба просиш,
Щоб тихо падали на коси срібні роси,
Щоб син дочасно не пірнув у змрік.