1. Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди, І несло мій плацкарт життєвий, і кидало аж до неба, Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди! Не відводь очей_не забирай руки_не буди, Бо іду по снах – камінцях непевних – кудись до тебе: на примарний голос, чи сивий волос, на цяточку маяка… ..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка…. 2. Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»), Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка, Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон, Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко). Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей, – Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. – Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей, Де крім піки і черви червивої – тільки глей, Що заліплює очі… А потім заснула. І снилось море: :щось химерне таке: зимні води і чайки білі, Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз, Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі, І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз, І ропа, а не кров, і замішано все на густо, Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи Долетять через море останні осінні гуси, Як закінчиться літо солодке? Мовчиш? Мовчи. Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину… Плачуть води… І чайки регочуть… Рятуй! Тону! 3. …і рука ухопила із вирви. І все – прозоре. – Дякую тобі щиро, Моє Море… …від асфіксії – у вухах надсадний дзвін: - От ми і зустрілися, Море-Він. 4. Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода, На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату), Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди, Змінює щодня дівку – то цю, то ту. - Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни? - Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны! - Любове моя, надто солі в тобі багато… - Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата! Да кончай ломаться! Нашлась тут…принцесса Анька… І пішов: - Холодное пиво! Шашлык, таранька! … Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін… …засміявся у спину білі зуби у вищирі Море-Він. 5. А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов Прутиком на вологому березі – amor (любов), Жо тем, ай лав, інших дурниць немало, А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала З чорної дошки досвіду. І – табула раса. Терла надсадно, неначе чергова по класу (Тітка огрядна. Криза середнього віку. Така сумна) – Вуаля, пане і панове! Вашій увазі – Море-Вона. Перші і другі зморшки виорали опухле лице, Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони. …І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це …і ніхто у полоні лона її не тоне …. не сплітає байку про метелика крила – вії… …уже не любов валютна – так, привокзальна повія… …ну, хіба…абстрагуйся, абощо…і не розплющуй очі… - Хочеш на шару? - На шару? Звичайно, хочу… … Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді… Колами по воді Колами по воді Колами по воді. Посміхається макоцвітно… Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…» …хоче любові чи просто Море-Вона. …щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз, Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму, Бо – божевілля плоті, Бо – груповий екстаз, Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус, Добра_дурна_велика… Фоном – квиління чайок… Лізуть у неї ґвалтом, Пісяють і кінчають Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже. Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу. Потім – мине відпустка. Спустять свої кондоми, Пам'ять складуть в наплічник. Потяг. Вокзал. Додому. ………… … мовчки дивиться. І сльозами давиться І гикавка від вина… … у чоло цілую… Спи, сестричко… Вони повернуться… Море-Вона. 6. …прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук. Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш: Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук, Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси, Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе – Це – Воно. Довічне, святе, безсмертне. Моє Море. Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна. Бо вода – то симфонія духу. А шлях – єдина струна, Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно – Посміхається поглядом лазуровим Море-Воно. …І кожна найменша мушелька – як ікона. Серце моє солодке. Ніжність моя солона.
|