Ні, не любові я прошу.
Вона у потайному місці.
Повір, що я твоїй невісті
Листів ревнивих не пишу.
Ти мудрий мій совіт прийми:
Їй подаруй мої сонети,
У сховок дай мої портрети.
Одвік люб’язні женихи!
Дурепі багнеться не слів,
А перемог сріблистих дзвонів,
Не дружніх бесід, а салонних,
Їй зайва пам"ять перших днів.

Коли відради копійки
Розвієш з подругою, милий,
Коли в душі - не від руки -
Переситу засяє вилом,
У ніч величну, повну зваб,
Не входь, бо я тебе не знаю.
Та й чим тобі допомогла б?
Я ран щасливця не зціляю.






Я не любви твоей прошу.
Она теперь в надежном месте.
Поверь, что я твоей невесте
Ревнивых писем не пишу.
Но мудрые прими советы:
Дай ей читать мои стихи,
Дай ей хранить мои портреты,—
Ведь так любезны женихи!
А этим дурочкам нужней
Сознанье полное победы,
Чем дружбы светлые беседы
И память первых нежных дней...
Когда же счастия гроши
Ты проживешь с подругой милой
И для пресыщенной души
Все станет сразу так постыло —
В мою торжественную ночь
Не приходи. Тебя не знаю.
И чем могла б тебе помочь?
От счастья я не исцеляю.



 Анна Ахматова