Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.

І чому мені стенатися від того, що у мене сіромахи-брати?
І чому мені опускати плечі, як у мене власні руки і розум?
Я ще не загинув від страшного голоду на своїй землі.
І у спразі зa волею не пожовкли мої кістки на власному лузі.
У мене є побратими з веселими очима на спільному шляху.
У мене є бездоганної честі лицар з чорнокрилим Орлом ,
Ще того гірше зовсім не вмію мовчати від чесного життя.
Ще того ліпше тільки радію від власного хутірка у дикій балці.
У мене вільне серце з блакитними очима просторого неба.
Моя воля не заросла травою-муравою,
але братам моїм стала марною пустелею.

Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.

На мій час Україну розкидали по всьому світу...
Побратиме мій, я з тобою, у нас велика хазяйська хата.
Наше, нове обійстя обгороджене мармуровим камінням.
Усі наші луги обкопані глибокою канавою з високим насипом.
Наші молоді сади обсаджені колючою терниною.
Звичайно, не випадають рідним братам однакові долі.
Я став заможніший від дуже працьовитих братів.
Я став на власне добро і про добро своє дбаю.
Але чому я не переймаюся волею своїх братів?..
Але чому брати доглядають чужі лани пшениці, ячменю?
Але чому усі їх сили йдуть на чужу худобу, яку не пасе сам господар?
Але чому вони досі не мають клаптика поля або городу?

Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.

Обдурив їх господар. Забрав їхні паспорти – і до нотаріуса.
Оформив їх спадок, 60 соток під столицею , у селі Погреби , на себе.
Згодом, перепродав землю відомому столичному багатію.
І надав житло сіромам у своїй кошарі під Бершаддю.
І тепер сплять мої брати на сіні.
І тепер доглядають чужі хліви.
І жодної копійки за свою роботу не мають.
Однак по святах вільно п’ють горілку у господаря,
І палять наймицьку цигарку свого невільного життя.
І вже бояться мої брати  самих себе... і свою волю…

Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.