Місцини, до яких не судилося дійти до скону, Саме тому, зрозуміло, непізнанні. Та й не вельми докучає пливка таїни оскома, Тим паче, коли ти не її обранець. Шляхетність уяви – тремкий сонячний зайчик На стелі посеред баталії ночі. Вагота тепла. Довженні літа окрайці Біля висхлого зела узбіччя дороги. Щоб не помутитися – топи цей прихисток-острів, Затуляйся від того, що хрущем - у вухо, І просто живи, обмінюючи валюту втоми На щось істотніше для власного духу. І розвіявши за плечима розсвіт, схід і південь, Що легше за тушкування ріпи і брюкви, Хай і не вірячи у Творця, та виписуй рівно Його нетлінного імені першу букву. 27.06.2009 --------------------------------------------------------------------------------- Края, в которых уже никогда не будешь - и не пытайся, в силу этого, в принципе, непредставимы. Но досаждает не слишком эта оскомина тайны - тем более, когда на нее не имеешь виды. Гордость воображения - слабый комочек света на потолке, затененном войною ночи. Тяжесть тепла. Длинные корни лета у цепкой сухой травы придорожных обочин. Чтоб не сойти с ума - нужно покинуть и этот остров, не слушать того, что сдуру мерещится уху. И просто жить, постепенно меняя возраст на что-то более интересное духу. И позади оставив рассвет, восход и полдень, что проще пареной репы или же брюквы, пусть не верить в Создателя, но при этом помнить из его имени хотя бы первую букву. Владимир Гутковский
|