Ви, що ішли сюди не з хлібом й не за сіллю,
А щоб убити матір і сестру,
Тепер укриті попелом і цвіллю,
Тут лежите і ждете судних труб ?!

Не ждіть ! Дарма ! Вам вже не встать з могили,
Свинцем для всіх заброд є руськая земля,
І не знайдеться в світі тої сили,
Щоб вас добула знову звідтіля !

Квітує край, де ваш жорстокий чобіт
Ступив колись у мороці нічнім,
І тисячі очей зімкнулися в жалобі,
Мільйони ж п'ястуків здійнялися над ним.

Ви несли тьму народові моєму,
Тепер самі не вийдете із тьми,
Тавро ж ганьби не змити вже нікому,
З вас Богом проклятих й людьми !...