Доброй ночи, леса! Доброй ночи, стерня!
 Бродит тут Бездомность-Яга.
 Я б сегодня у друга просил коня,
 От тебя в корчму убегал.

  Только лунные косы твои летят
  Сквозь снега и пути мои.
  А в корчме под гитару рыдает тать,
  Позавидуют соловьи.

  Что-то странное и неземное тут.
  Эта пластика тел и душ.
  А цыганки любовь - разлитая ртуть
  На моё несчастье-беду.

  Над свечами висит сигаретный дым.
  Верь хоть в Бога, а хоть - в других...
  Ухожу от тебя таким молодым,
  Ведь и жизнь - как короткий стих.

  Обо всем пожалеем когда-нибудь.
  Ну и что? Будет сладким сон.
  Журавли вон поплачут - и снова в путь.
  У природы такой закон.
  У природы такой закон.

  Кто обманет себя, тот счастливый тут.
  Счастье честного - где? Секрет.
  Плачет месяц. И слезы-росы текут.
  А у Солнца имени нет.
  Встанет Солнце - имени нет.

  Доброй ночи, леса! Доброй ночи, стерня!
  Бродит тут Бездомность-Яга.
  Я б сегодня у друга просил коня,
  Из корчмы к тебе убегал.
                   
Оригінал вірша Ігоря Павлюка українською мовою:

ВЕЧІРНІЙ РОМАНС

На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...
Я би в друга сьогодні коня просив
І в корчму від тебе втікав.

Тільки місячні коси твої летять
Крізь шляхи снігові мої.
А в корчмі на гітару ридає тать,
Наче брат усіх солов’їв.

Нетутешнє такс щось навіки тут,
Сива пластика тіл і душ...
А циганок любов – як розлита ртуть
На мою світову біду.

Над свічками висить сигаретний дим.
Хочеш, в Бога вір, хоч – не вір...
Я від тебе іду таким молодим,
Бо й життя – мов короткий вірш.

Ще за всім пожаліємо ми колись.
Ну і що? Буде милим сон.
Журавлі он поплакали – і знялись,
Бо природи такий закон.

Хто обмане себе, той щасливий тут.
А хто чесний – щасливий там...
Місяць плаче. І сльози-роси течуть.
Зійде сонце – з чужим ім’ям.
Зійде сонце – з чужим ім’ям.

На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...
Я би в друга сьогодні коня просив
І з корчми до тебе втікав.

27 лют. 1992