Скажи-но,
коли вже натруджена шия
нарешті злама осоружне ярмо,
коли не застогнем, коли не завиєм,
коли вже ми з лютістю
заревемо?!
Та годі вже спати,
відкрий свої очі
і хряснувши долу
жебрацький шматок,
зроби лише порух,
один тільки крок,
щоб виринуть з мороку сонної ночі!
Допоки ж ти будеш смиренно втиратись,
Коли паничі тобі в очі плюють,
Коли вже тобі
стільки сала заллють
За шкіру,
щоб ти починав опиратись?
Нікчемні зухвальці -
твої постояльці,
надягши "тулуп",
чи козацький жупан,
з них кожен вважає що він уже пан -
і вже як панич розчепірює пальці!

Дивися,
нас мають
за немічну бабцю...