Підбитий ворон на бузок упав,
Могутнє тіло кров'ю затекло,
Злий вітер рвав потрощене крило
І снігом шклистим рану засипав.

Суворий птах так ніби задрімав,
Лиш зрідка бистрі очі пломеніли,
Вітер раптово пір'я піднімав
На грудях, і розчісував невміло...

...Напевно, ворон волю пригадав
І зграю вольну ( ах ця дика сила ! ),
Бо раптом скрикнув, шарпнув крила,
Але... в небесній сині не розтав...

Розпачним криком лиш біду накликав:
До нього збіглись раптом дітваки,
І снігом кидали на обидві руки,
Радіючи його вже смертним крикам.

...Брати очей ворожих не склюють,
Бо десь далеко доля їх прокляла,
А діти тих, чия рука стріляла,
Тепер підбитого, глузуючи, доб'ють !

...Підбитий воїн на бузок упав,
Могутнє тіло ков'ю вже спливало,
Злий вітер рвав пошкоджене забрало,
І снігом шклистим рану засипав...