Начебто списи, колосся по полю,
Люди колосся стинають без болю.
Піт із них ллється, то рать не кривава,
Праця нелегка, жнива — не забава.
Зводяться скирти в полях, мов могили,
Буде чим людям підкріплювать сили.
Далі на гумна пшениця прямує,
Вже там господар усім порядкує:
Збіжжя спочатку велить молотити,
Мельникам зерно під жорна возити.
Борошно біле з млина прибуває,
Пекар із нього в діжі тісто має.
З печі виходять хліби всім на диво —
Труд свій щоденний спожиймо щасливо.
Дбає про хліб той господь наш у небі,
Задовольняє всі наші потреби.
Лиш на сьогодні ми хліба благаєм,
Що буде завтра, про те вже не дбаєм,
Бо після смерті нам хліба не треба,
Хай лиш допустить господь нас до неба.