Придбала Маргарита цуценя
Породи коллі. Місяць протужила
За псом загиблим.
                          Чула я щодня
Крізь перестінок стогони і хлипи.

...На п’ятий
             поверх
                       носить
                                на руках
Рудаве тільце її ветхий тато –
Щоб рівні лапи мала псина та,
Що лізе із скавкого цуценяти.
Як онучатка, пса навча манер,
В дощ парасолю над цюцьком тримає!

І лиш тягар бездітності з рамен
Своєї доні зняти дід не владен.

Дід песика розчісує щодня…
Уговкує „дитятко” колискова...

А в сиротинці – діток тьменна-тьма.
Чому б не взяти Маргариті... Вову?