Не вимолюй  бодай       зустрічі,
     не катуй мене слів        хугою.
     Теплий  вітер Твоїх      пустощів
     повернув нас,  немов    флюгери,  
     
     до відвертих бажань -  віршами,
     до тверезих сумлінь -   спинами.
     Це падіння щодень       швидшає.
     Сподіваюся, ще              спинимо...
     
     Утікає душі                     птах мерщій
     від Орфея, щоб не         снилися
     божевільні рої                 пахощів
     одурманливої                  хтивості...
     
     Ще не скликано суд!     Є ще час
     у гріховності Снів           каятись,
     залишивши собі              дещицю -
     тління тіл і листів           паморозь.
     
     Відтинаючи Снам            голови,
     в макіяж не додам           слякоті...
     Буде боляче  і                  холодно.
     Припини!   Не Тобі          плакати!
     
     Хто із нас чоловік,           я чи ти?
     Врешті, буде обом -        карою:
     
     Я не хочу
                               Тебе                    
                                              бачити!
     Залишайся
                               моїм                  
                                              Маревом...
     
     3.02.04